Церква продовжує свої традиції упертого ігнорування вимог Конституції і світських законів держави. Ця тенденція, підсилена заграваннями окремих політиків, призводить до невідновних втрат для національної культури. Внаслідок церковного свавілля Україна втрачає культурну спадщину минулих поколінь.
В січні цього року Президент України В. Янукович відвідав Свято-Успенську Почаївську Лавру УПЦ де вклонився лаврським Святиням і ознайомився з новим будівництвом храму Преображення Господнього. Саме це будівництво, що здійснюється в охоронній зоні комплексу пам'яток національного значення Почаївської Лаври XVIII-XX ст. і зацікавило представників Комітету захисту національної спадщини. Добре знаючи тенденції сучасного будівництва в історичних зонах, вони звернулися до Міністерства культури України з відповідним запитом щодо його законності та наявності відповідних дозволів і погоджень органів охорони культурної спадщини.
З отриманої 10 серпня 2012 р. відповіді з Міністерства випливає, що жодних дозволів на роботи, як це передбачено Законом України «Про охорону культурної спадщин», ніхто з його чиновників не надавав.
Не здійснено тут і повного археологічного дослідження, яке є обов’язковим при проведенні таких робіт в охоронній зоні пам'ятки, значення якої визнано державою як «національне». Тож цінний культурний шар, який міг багато чого повідати про нашу історію, був просто знищений екскаваторами.
Зважаючи на сучасні розкоші церковного керівництва та культових будівель, що особливо контрастують тут, в Почаєві, на фоні сотень знедолених вірян, типова відмовка про те, що Почаївська Лавра УПЦ як замовник робіт не має коштів, є абсолютно некоректною.
За попередньою оцінкою експертів, збитки, завдані державі внаслідок таких несанкціонованих робіт, можуть сягати десятків мільйонів гривень.
Питання доцільності будівництва ще однієї споруди історичного комплексу у таких масштабах, при вже існуванні тут собору Успіня Пресвятої Богородиці (1771-1784 року) та собору Святої Трійці (1912 року), навряд чи обговорювалось у фаховому середовищі істориків чи археологів. Єдиним експертним середовищем, яке вдалося виявити, є Національна спілка архітекторів України. Цією громадською організацією за три місяці, з 15 грудня 2009 по 1 березня 2010 р., було «проведено Всеукраїнський відкритий конкурс на краще архітектурно-просторове рішення будівництва Храму Преображення Господнього на території Почаївської Лаври в місті Почаїв Тернопільської області». Переможці цього конкурсу - авторський колектив харківських архітекторів (Володимир Новоградов, Денис Вітченко, Микола Кацанов, Ельміра Гулієва), відповідно до умов конкурсу й отримали виняткове право на подальше проектування та реалізацію проекту. Що ж, якість «вписання» сучасної російської еклектики в історичний комплекс ХVII ст. ми не будемо зараз обговорювати. Залишаємо це право експертам.
На нашу думку, пришвидшені темпи будівництва зумовлені ще й внесенням у Верховну Раду проекту Закону України (реєстраційний №9690) «Про внесення змін до деяких законів України (щодо передачі об’єктів культурної спадщини релігійним організаціям)», що передбачає виключення з «Переліку пам’яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації» комплексів Почаївської та Київсько-Печерської лавр. Саме цей закон відкриває можливість до приватизації на її території.
За інформацією місцевих депутатів, церковне будівництво здійснювалося при повному ігноруванні правил техніки безпеки. Тож жодна «святість» не змогла врятувати життя трьох людей, які тут загинули. Дві останні трагедії трапилися торік. Одному із загиблих було лише 18 років. Юнак із Почаєва, який працював на куполі без відповідної кваліфікації, зірвався вниз. За словами очевидців, до хлопця довго не викликали «швидку», бо радилися, як «зам’яти» трагедію, вперто чіпляючи покаліченому ремінь безпеки (якого той не мав). Справу, як завжди, прикрили, адже вона стосувалася церкви. Та й батько загиблого працював на спорудженні храму. Тож родинна дилема між справедливістю, страхом і кусенем хліба була вирішена на користь останніх.
Чекати реакції на беззаконня від місцевої влади та правоохоронців не доводиться. Яскравим прикладом «страусячої позиції» місцевих депутатів є виділення п’яти гектарів земель запасу біля Лаври під черговий вертолітний майданчик пана В.Януковича. Забезпечення періодичної прощі президентських гріхів є для них важливішим, ніж розширення житлового будівництва, розвиток інфраструктури і збереження історичних надбань.
Зважаючи на відверте плазування чиновників Міністерства Культури України перед «церковною братією», що обслуговує гріхи вищого керівництва держави, депутатів і олігархів, бездіяльність його чиновників є цілком прогнозованою. Церква і депутати й досі належать до касти недоторканих, а тому закон їх не стосується…
Відомий історик і мистецтвознавець Борис Возницький не безпідставно вважав, що в Почаївській лаврі зберігається лише копія чудотворної ікони Почаївської Богоматері, а оригінал, подарований Анною Гойською, вочевидь, був вивезений монахами-василіанами до Польщі. Зважаючи на вперту заміну фундаментальних духовних основ християнства -«любові» і «поваги» - на ритуально-споживацькі інтереси, утилітарна позиція лаврських служителів та їх зневажливе ставлення до культурного надбання української нації і законів країни, теж виглядають лише блідою копією великого вчення, що ще зберігає в собі велику надію на очищення.
Коротка історична довідка:
Перша письмова згадка про Почаїв належить до середини ХV століття і датована в документах 1597 роком. Саме тоді заможна вдова земського луцького судді Анна Гойська і заснувала обитель, подарувавши їй чудотворну ікону Матері Божої, біля якої сталося зцілення її сліпого брата.
У 1675 році, за легендою, тут трапилося «чудо». Завдяки заступництву Богородиці нападаючі турки відступили від монастиря.
З 1713 до 1832 року Почаївський монастир належав Василіанському чину греко-католицької церкви. Саме в цей період монахи-василіани збудували монастирський комплекс, зокрема, і Святоуспенський собор, створили друкарню.
З 1833 року монастир отримав статус Лаври Російської імперії.
У роки Першої світової війни з Лаври вивезли всі цінності, зокрема, архіви та бібліотеки.
З 1920 до 1939 року Лавра належала Польщі;
Після 1939 року – Російській православній церкві. У радянський час Почаївська лавра була діючою.
Нині комплекс пам'яток Почаївської Лаври XVIII-XX ст., що розташована в м. Почаїв, вул. Возз'єднання, 8, має статус «національного значення» і охоронний № 672/0. До нього входять: собор Успіня Пресвятої Богородиці 1771-1784 роки, ох.№ 672/1; Собор Святої Трійці 1912 рік, ох.№ 672/2; Келії монастирські 1771-1780 роки, ох.№ 672/3; Будинок архієрейський 1820-1825 роки, ох.№ 672/4; Дзвіниця 1861-1871 роки, ох.№672/5; Корпус надбрамний1835 рік, ох.№ 672/6.